Воднева стратегія ЄС. Україна має використати свій потенціал
ЄС визначив нашу країну пріоритетним партнером у реалізації Європейської водневої стратегії та постачанні новітнього енергетичного ресурсу на європейський ринок

Про це повідомив міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. Він назвав таке рішення історичною, «без перебільшення», подією. Ідеться про презентацію довгоочікуваної Європейської водневої стратегії, яка, за його словами, «започатковує нову технологічну революцію в Європі». Згідно з цим документом, який презентував віцепрезидент Європейської комісії Франс Тіммерманс, ЄС підтримує амбітні плани європейської промисловості з будівництва потужностей для виробництва зеленого водню.

«Єврокомісія, — цитує слова глави МЗС пресслужба відомства, — виокремлює Україну як пріоритетного партнера з розвитку водневої енергетики з огляду на її природні ресурси, взаємопов'язаність інфраструктури та технологічний розвиток. Єврокомісія заохочує залучати Україну серед інших країн до вже створеного Європейського альянсу чистого водню та розвивати співпрацю з нею задля виробництва відновлюваної електроенергії та водню. ЄС покладає сподівання на Україну як на одного з пріоритетних партнерів у постачанні водню до Європи. Ми працювали саме на цей результат, адже він відповідає потенціалу та європейським амбіціям України».

Ставка на чисту енергію ВЕС та СЕС

Залишається додати, що воднева стратегія — невід'ємна частина Європейської зеленої угоди. Ця масштабна ініціатива покликана перетворити Європу на перший кліматично нейтральний континент до 2050 року. Для її втілення ЄС планує скорочувати кількість вуглецевих викидів на 100 мільйонів тонн щорічно і врешті відмовитися від викопних джерел палива.

Україна, відомо, — один із підписантів кліматичної угоди — Паризького договору, який набере чинності на початку 2021 року. Але як країна, котра належить до тих, що розвиваються, взяла на себе зобов'язання скоротити викиди до 2050 року не на 50%, як передбачає угода, а на 40% (до рівня 1990-го). Більшість країн ЄС, лідера кліматичної політики у світі, обіцяють скоротити викиди на такий відсоток вже у 2030 році. А до 2050-го — на 80—95%. Тож ухвалення Європейської водневої стратегії, яка передбачає замістити природний газ, нафту та вугілля для генерації електроенергії на кліматично безпечні джерела, — яскравий приклад послідовності дій Євросоюзу.

«Якщо ми маємо намір стати кліматично нейтральним континентом до 2050 року, — зауважив Франс Тіммерманс, — нам потрібно перевести нашу енергетику з вуглецевих на чисті джерела. Ідеться про створення нової системи, яка охоплюватиме і виробництво енергії, і її споживання. Чинна енергосистема — вже релікт, вона надто витратна і шкідлива, аби забезпечувати стійкий розвиток у майбутньому. Для виробництва водневих носіїв енергії Європа розраховує використовувати чисту енергію вітрових та сонячних станцій».

«Роль природного газу як перехідного пального є важливою», — заявив під час брифінгу у Брюсселі речник Єврокомісії Тім Макфі, повідомляє Укрінформ. Але головний фокус — у бюджеті та підтримці ЄС. Переваги надаватимуть інвестиціям у кліматично дружні проєкти, зокрема виробництво безвуглецевих газів — водню, біогазу та газу з низьким вмістом вуглецю, які замінюватимуть природний газ.

Що дає Україні Європейська зелена угода? Відповідь на це запитання президента енергетичної асоціації «Українська воднева рада» Олександра Рєпкіна переконлива. У своїй статті «Водень як вихід з економічної та кліматичної кризи», яку друкує «Європейська правда», він наводить кілька аргументів, що ґрунтуються на відповідних дослідженнях його асоціації, Інституту майбутнього та Інституту відновлюваної енергетики НАНУ.

«Передовсім це можливість стрімко відновити виробничий потенціал України, а головне — створити та розвивати галузь, яка потенційно може зробити нашу країну енергетично незалежною з експортно орієнтованою економікою». Уже чотири області півдня країни, де створено потужну базу генерації сонячної та вітрової енергії, «готові у найкоротший термін розпочати реалізацію проєктів, спрямованих на виробництво та експорт зеленого водню. Проведено дослідження щодо можливого використання газотранспортної системи України для транспортування виробленого зеленого водню до країн Європи. Дослідження показали, що є можливість транспортувати газову суміш із вмістом водню до 25%».

До речі, ще навесні цього року, як повідомляла 23 березня пресслужба МЗС, під час переговорів Дмитра Кулеби по відеозв'язку з угорським колегою окрему увагу сторони приділили водневій генерації: «Глава вітчизняного МЗС запросив Угорщину взяти участь у спільних з Україною проєктах із транспортування водню до ЄС. Петер Сіярто підтвердив, що Угорщина хоче брати активну участь у розвитку водневої енергетики. Міністри погодилися встановити робочий контакт між відомствами для напрацювання відповідних рішень».

А Німеччина вже робить практичні кроки. До 2030 року там передбачено створити мережу для транспортування водню трубопровідною системою H2 Startnetz 2030 завдовжки 1200 км на базі газопроводів, які існують. Обсяг фінансування становитиме 660 мільйонів євро. За словами Інги Пош, директора FNB Gas, «це створить абсолютно нову енергетичну мережу на основі наявної газової мережі, яка дасть змогу сталеливарній або хімічній промисловості стати кліматично нейтральними». Усього ж на розвиток водневої галузі Берлін планує 9 мільярдів євро.

Опір олігархополій неминучий

Ставка на Україну як на пріоритетного партнера, зроблена державами ЄС на виконання Зеленої угоди у запровадженні новітніх дружніх до довкілля технологій для реформування ключових галузей європейської економіки, добре прорахована. Крім тих чинників, які наводить Дмитро Кулеба в контексті Європейської водневої стратегії та які перелічив Олександр Рєпкін, важливо нагадати про революційні науково-технічні напрацювання українських вчених у водневих технологіях для вироблення електроенергії. Їх високо оцінили у світі ще років із 20 тому. Зокрема створену Інститутом відновлюваної енергетики НАН України разом з данською компанією «Фолькецентр» першої в Європі вітроводневої електростанції.

Кілька місяців тому директор цього інституту член-кореспондент НАНУ, доктор технічних наук професор Степан Кудря повідомив журналістів про готовність Європи вже купувати в Україні електроенергію на базі водню. І навів конкретні цифри на підтвердження перспективності такого бізнес-проєкту.

«На сьогодні в Європі готові купувати в нас електроенергію по 18 євроцентів за кВт/год. Проте за технологіями в нас виходить приблизно 23 євроценти — дорого. За всіма підрахунками, економічними й технологічними, у 2023 році кіловат-година, отримана із системи вітер — електролізер — транспортування — паливний елемент коштуватиме 8 євроцентів. Це вже бізнес-проєкт, який має право на життя. І це хороша ідея. Тому що ми, орієнтуючись на ВДЕ і водень, зможемо забезпечити не тільки власну державу, а ще й заробляти дуже великі гроші для України».

Відновлювані джерела енергії й водень, вважає Степан Кудря, — це стабільна система всього енергозабезпечення держави. Весь світ іде до того, що вугільних електростанцій як генеруючих і балансуючих потужностей, які в нас уже давно застаріли, не стане через 20—30 років. Не буде і газової генерації. До цього вже йде Німеччина і весь Євросоюз. Буде, як казав ексміністр енергетики та захисту довкілля Олексій Оржель, 70% відновлюваної і 20—25 — атомної генерації. (Можливо, за такі офіційно зроблені прогнози і презентований проєкт концепції зеленого енергетичного переходу України до 2050 року і змушений був піти з посади).

Тож опір великого капіталу цим світовим тенденціям цивілізаційного розвитку вітчизняної енергетичної галузі посилюватиметься. Адже 70—80% економіки країни перебувають, за словами Володимира Зеленського, в руках олігархів-монополістів. Саме вони за допомогою потужного лобі диктують і далі умови гри на паливно-енергетичному ринку.

Яскравий приклад — недавнє внесення Верховною Радою у законодавство про зелену енергетику норми про так звану зелену металургію. А унікальним фактом відвертого лобіювання корпоративних інтересів може слугувати кричуща заборона рік тому будівництва домашніх сонячних електростанцій на землі. На даху — будь ласка, а на власних присадибних ділянках, у городі — ні. Бо, як аргументував напередодні ухвалення того законопроєкту Ігор Насалик, тодішній міністр енергетики і вугільної промисловості, «будівництво приватних СЕС в Україні переросло у високорентабельний бізнес, що створює додаткове фінансове навантаження на інших споживачів і погіршує нормативні показники якості електроенергії в мережі».

На той час потужність малих приватних СЕС становила 160 МВт і вони забирали з ринку лише 0,9 мільярда гривень на рік. Це, за словами одного з членів парламентської фракції «Слуга народу», приблизно 0,5% усіх грошей зеленого енергоринку, які йшли аж на 7500 домогосподарств у всій Україні.

Тільки особисте втручання Президента України в цю законотворчу кухню парламентаріїв зупинило торішню дискримінаційну вакханалію навколо сонячних електростанцій приватних домогосподарств. Через два тижні після складення присяги як глави держави Володимир Зеленський вніс проєкт закону №10357 від 03.06. 2019. Він дозволяє до 2030 року встановлювати домашні СЕС потужністю до 30 кВт на земельних ділянках і отримувати зелений тариф за електроенергію, відпущену в енергосистему країни.

Коли дійде черга до балансування та накопичення енергії?

І рішення парламенту про заборону будівництва СЕС на присадибній ділянці землі, і внесення неприховано лобістської «металургійної» поправки під час недавнього обговорення і ухвалення у Верховній Раді урядового законопроєкту про зелений тариф укотре підштовхують до висновку. І вчорашні, й нинішні владні структури, декларуючи свої устремління до єдиного європейського енергетичного простору, в рішеннях і далі нерідко непрозорі й непередбачувані. Дедалі частіше бракує виваженості та послідовності, пріоритетності державним інтересам в ухваленні правової бази щодо реформування ПЕК.

Переживаючи котрий місяць гостру фінансову кризу в атомній енергетиці, яку зробили крайньою задля збалансування Об'єднаної енергосистеми, в Україні досі не створили законодавчої бази, яка визначала б статус систем акумулювання електроенергії, їх використання на балансуючому ринку та врегульовувала б питання їх встановлення. Передусім власниками великих СЕС та ВЕС. Адже їх передбачено залучати в межах Європейської водневої стратегії до виробництва зеленого водню. Обсяг ВДЕ вже настільки великий, що енергосистема країни не має змоги його балансувати в повному обсязі. Це й призвело до призупинення роботи кількох енергоблоків державних АЕС. Цього, можливо, вдалося б уникнути, якби…

Ще торік у Верховній Раді було зареєстровано проєкт закону №2582 від 12.12.2019 «Про внесення змін до Закону України «Про ринок електричної енергії» (щодо енергетичної безпеки, балансування енергосистеми та системи накопичення енергії)».

«Розробляючи цей проєкт закону, — пише в пояснювальній записці народний депутат Юрій Камельчук, автор документа, — врахували основні принципи правового регулювання систем зберігання у країнах ЄС, якими визначено, що таке система зберігання електроенергії, особливості застосування систем зберігання, особливості взаємодії з оператором системи передачі та операторами системи розподілу. Ухвалення закону забезпечить використання електроакумулюючих систем, збалансує роботу енергосистеми та підвищить стабільність електропостачання для споживачів».

Досі ні цього проєкту закону, ні іншого — в новій редакції чи поправками до законопроєкту №2582 — так і не ухвалено. Можливо, тому, що цей документ, пропонуючи ввести нового учасника ринку електроенергії — оператора системи накопичення електроенергії, встановлює правову норму, яка забороняє поєднувати ліцензійну діяльність оператора системи накопичення енергії з діяльністю гарантованого покупця, оператора ринку, оператора системи передачі та оператора системи розподілу. Не зупинив надовго уваги рецензентів цього законопроєкту і перший абзац пояснювальної записки, де автор посилається на пріоритети Енергетичної стратегії України на період до 2035 року «Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність». Згідно з цим документом, «стимулювання розвитку відновлюваної енергетики, розвиток обладнання для акумулювання енергії є одним з основних пріоритетів державної політики України».

Стимули (в півтора-два рази вищі, ніж у країнах ЄС) для власників та інвесторів ВДЕ парламентарії встановили, а ось до створення умов для запобігання розбалансуванню (через СЕС та ВЕС) всієї об'єднаної енергосистеми країни руки не дійшли.
Made on
Tilda